Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив, ангелами-охоронцями, які дивляться на нас з небес – присвячується!

Цвіту нашого народу, його славним синам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя за Україну – присвячується!

Той, хто вийшов із пекла, тримає зброю в долонях

Йде повз соняхи, їх навколо мільйони

І між ними спокійно, а далі куди – невідомо,

Бо червоні озера під Червоносільським і чорне сонце

Голови соняхів нині схилилися долі

Під вагою думок у чорній міцній шкаралупі.

Надто довго, фатально довго були слухняними сонцю,

Повертали тільки за ним, корилися долі

Ти правий, вороги, з`ясувалося, всюди,

Ті, що просто всередині, розбивають на друзки груди,

Ті, що слухають, чи ніхто жалітись не буде,

Тримають радари на горизонті

Я виводжу тебе із цього згубного місця

По доріжці світлій в річці від місяця,

По словах ясновидиці,

Пунктиру на карті,

Зіроньці з неба

Ти не зможеш більше тут загубитися -

Не треба…

Згадаймо сьогодні наших  земляків-героїв, які загинули, захищаючи рідну матір, тебе, мене, Україну…:

Матвієнко Андрій - проживав у Кузнецовому, після закінчення місцевої школи та навчання в інституті працював в відділенні Приватбанку у Кропивницькому. Разом з дружиною виховував маленьку доньку. У першу хвилю мобілізації добровольцем став на захист рідної землі. Загинув 7 серпня 2014 року біля пункту пропуску «Успенка». Ціною власного життя Андрій допоміг врятувати близько 30 українських військових.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню – посмертно. Нагороду отримала донька Андрія. Фото маленької синьоокої Олександри з нагородою батька переглянули сотні тисяч громадян та стало символом патріотизму і незламності духу української нації. Відкриті меморіальні дошки у Кропивницькому та Кузнецовому. Рідна Кузнецівська школа носить ім’я Героя АТО Андрія Матвієнка.

25 січня 2015 року Доманівку сколихнула страшна звістка – загинув 20-річний Сашко Ливадар  - біля села Мар’їнка. Один вибух забрав життя двох побратимів. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню – посмертно. У Доманівській ЗОШ І-ІІІ ст. №2, в якій навчався Олександр відкрито меморіальну дошку. На його честь названа одна із центральних вулиць Доманівки.

Він встиг прожити лише 23 роки, але захищаючи  свободу і незалежність своєї Батьківщини, віддав найцінніше, що мав – соє молоде життя. - Кучмій Іван з села Богданівки загинув  14 червня 2015 року біля села Мар’їнки… Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню – посмертно. У Богданівській ЗОШ І-ІІІ ст. та Южноукраїнському училищі, де навчався Іван встановлені меморіальні дошки на честь героя.

Усатенко Іван – житель Доманівки.  Матрос-навідник 501 окремого батальйону морської піхоти. Трагічно загинув 25 січня 2016 року в районі с. Виноградне під Маріуполем.

Кушнір Олександр – з Козубівки , мобілізований до Лав Збройних Сил України у лютому 2015 року. Воював у складі  72-й окремої гвардійської механізованої Червоноградсько-Київській бригади. Загинув 15 лютого 2016 року під час обстрілу з гранатомету поблизу селища Новотроїцьке, Волноваського району, Донецької області Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню – посмертно. У Козубівській ЗОШ І-ІІІ ст. встановлено меморіальну дошку на честь героя.

26 березня 2016 року жителі Доманівщини із глибокою скорботою та болем у серці попрощалась із померлим воїном-земляком, жителем села Козубівка Єдиним Олександром Вікторовичем. Молодший сержант Єдин служив у Одеському полку зв’язку Збройних Сил України за контрактом. Помер 24 березня 2016 року несучи службу біля адміністративного кордону з тимчасово окупованою автономною республікою Крим.

І знову Мар’їнка …  30 серпня 2017 року у бою з ворожо-диверсійною групою загинув воїн Української добровольчої армії Левицький Геннадій – друг «Зона». Родом з села Мар’ївка. У Богданівській ЗОШ І-ІІІ ст., де навчався Геннадій встановлено меморіальну дошку на честь героя.

Після закінчення Доманівського НВК Віктор Зельманович працював на підприємстві "Нібулон". У 2016 році пішов добровольцем захищати Україну. Влітку 2017 отримав поранення під Мар’їнкою. та в жовтні повернувся на передову. Воював у складі Української добровольчої армії.

25 річний Зельманович Віктор загинув 10 грудня 2017 року під час виконання бойового завдання поблизу містечка Мар’їнка Донецької області. Друг «Зеля» назавжди запам’ятався побратимам як надійний товариш, справжній патріот.

Всі герої –земляки занесені до Книги пам’яті полеглих за Україну.

У цей скорботний день наші серця сповнюються глибокою повагою і шаною до загиблих, а також пам’яттю – пам’яттю серця…