ЗА СВОЮ, ЗА УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ

Володимиру Івановичу Тарасенку з с.Виноградний Сад – 58 років. У підрозділі Національної гвардії, в якому він служив на Сході України, був найстаршим. Але користувався серед своїх бойових побратимів авторитетом не лише за свій поважний вік. Шанували його і за веселу вдачу, і за вміння швидко орієнтуватися в бойовій обстановці, прийняти правильне рішення. Бо від того часто залежало життя.

  Підрозділ, у якому він служив заступником командира взводу, охороняв підступи до міста Маріуполя. Стояли на блокпостах, виконували окремі завдання командування на передньому краї у взаємодії з підрозділами Збройних Сил України.

  Там же, на Сході, у складі 95-ї механізованої бригади, виконував свій священний обов'язок по захисту Батьківщини син Олександр, мобілізований в армію одним із перших. Відслуживши встановлений термін, приїхав додому. Але всього лише на кілька днів, побачитися з рідними. А потім знову повернувся на Донбас, бо там він потрібен. І батько схвалив вибір сина, хоч, звісно, переживає за нього щодня. Бо не з розповідей, а з власного бойового досвіду знає, що таке війна.

  Підрозділ, у якому проходив службу Володимир Іванович, на третину складався із вихідців з Миколаївщини, людей різних професій. Були навіть два сільських голови з Врадіївського та Кривоозерського районів.

  Порівняно з іншими, В.І. Тарасенку, ветерану МВС, можна сказати, легше було призвичаїтись до фронтових буднів. Все ж таки, за плечима 22 роки оперативної роботи в органах внутрішніх справ, де теж траплялися за цей час всілякі ситуації, не раз ризикував життям. Але то не йде ні в яке порівняння з війною. До неї звикнути не можна.

  Підтримувало бойовий дух наших бійців усвідомлення того, що правда за нами, що захищають вони свою землю, своїх матерів, дружин, сестер, дітей.

  А за матеріальну підтримку наші бійці щиро вдячні волонтерам. Не було би їх, то не мали би в найскрутніші часи на фронті ні захисного спорядження, ні біноклів, ні тепловізорів, ні багато чого іншого. Якби не волонтерська допомога, хто зна, чи змогли би витримати натиск ворога.

  Нещодавно Володимир Іванович Тарасенко демобілізувався. Ставши на облік у райвійськкоматі, взявся до мирної праці. А турбот у фермера в вистачає. Має під своєю опікою 30 гектарів ріллі, сад, 11 корів. Доки разом з сином служив у зоні АТО, вся ця робота лягла на тендітні жіночі плечі дружини та доньки. Слава Богу, дочекались нарешті господаря. Тепер він залюбки візьметься за споконвічну працю на землі. А ще очікуватиме добрих вістей з Донбасу, встановлення там врешті-решт миру та повернення звідти сина – живого і неушкодженого. Хай так і буде!