СПОГАДИ ВЕТЕРАНА

Травень багатий на свята, події. Але є дати, які спонукають замислюватися над сенсом буття, ще раз перегорнути сторінки історії, проаналізувати та зробити висновки. День пам’яті жертв політичних репресій відзначається щорічно, у третю суботу травня… Перегортаючи сторінки документів у книзі «Реабілітовані історією. Миколаївська область.», яка вийшла у 27 томах, натрапляєш на прізвища наших земляків, які були репресовані радянською політичною системою. Покалічені долі, втрачені молоді життя, забуті імена… Серце стискається від того, яка кількість жителів Доманівського та колишнього Мостівського районів були репресовані… Серед них  - Дудар Терентій Григорович, 1889 року народження, житель колишнього села Шварцове (хутір Новий). Мене зацікавила доля цієї людини, адже у Доманівці мешкає Дудар Анатолій Терентійович – один із шести учасників бойових дій, що проживають нині в селищі. Логічно – це його батько.  Тому  ми зв’язалися з  ветераном, попросилися на зустріч.

Тепло і привітно зустрів нас Анатолій Терентійович на порозі будинку, де проживає з донькою та сім’єю онука.

Разом згадали бойовий шлях воїна, який у неповних 18 років у березні 1944 року польовим військкоматом був призваний на фронт саме після звільнення Доманівщини від фашистських окупантів. З його маленького села, де було 80 хат у березні 44-го пішли на фронт 7 юнаків. Визволяв Угорщину, Болгарію. Після перемоги, продовжив військову службу у Челябінську, Уссурійську. У 1950 році повернувся додому. Його дочекалася з війни та служби дівчина, одружилися, переїхали до Забари. Анатолій Терентійович працював скотарем у колгоспі імені Котовського. За сумлінну працю нагороджувався грамотами, значками «Ударник коммунистического труда».

Я з обережністю питаю про батька. Адже розумію, що для 90-річного ветерана спогади про ті часи та про долю рідної людини –це сильні переживання, емоції… У моїй душі вирують пристрасті: а  чи правильно зробили? 

Але на моє питання ветеран відповідає з щирими почуттями: аякже, добре пам'ятаю. Зараз розкажу. Батько був пасічником (а це ознака мудрої людини). Хоча був неписьменним, але обраний до правління колгоспу. Сім’я наша була багатодітною, бідною, працьовитою. Старший син - комсомолець, поїхав на Донбас працювати на шахті, сталася біда – загинув Андрій. Виплатили страховку – 3 тисячі рублів, це були на той час великі гроші. І хоча наша сім’я була нужденна і мама просила залишити гроші, батько віддав заощадження колгоспу для купівлі насіння та реманенту. Під час румунської окупації Терентій Якович жителями села обраний старостою. Зумів у комендатурі в Доманівці «випросити» євреїв для роботи і тим самим  30 мирних громадян  врятував  від неминучої смерті.

Після війни відбудовували сільське господарство, жилося всім важко. Одного разу, поравшись біля вуликів, батько побачив як двоє односельчан крадуть зерно з колгоспного складу. Зробив зауваження та заставив розгрузити підводу, занести збіжжя в колгоспну комору. Злякавшись, що Дудар може про цей випадок заявити до міліції, злодії  пишуть донос через дільничного Косюгу на батька про те, що в роки війни служив старостою … Судила трійка, ніяких свідків не викликали. Це була судова розправа, все швидко і безапеляційно – ворог народу – 25 років ув’язнення… (про цю біду я дізнався з листів, адже у цей час служив на Далекому Сході).

У 1957 році повернувся батько (після смерті Сталіна в часи хрущовської відлиги…) Помер у 1973 році. Реабілітований у 1997 році.

Наслідки беззаконня, допущені з політичних мотивів ще й досі відгукуються в душах нащадків… І до нині старенький Анатолій Терентійович не може зрозуміти - чому чесний та відданий народу його батько був потрощений сталінською репресивною машиною, а також це вплинуло і на їх долі…

Висловлюємо співчуття жертвам необгрунтованих репресій, їх рідним і близьким.

Ми повинні пам'ятати та відновлювати історичну справедливість щодо мільйонів громадян колишнього Радянського Союзу, які стали жертвами тоталітарного режиму.

Це пекучий біль мого народу…