Історія встановлення меморіального комплексу «Братська могила» у селищі Доманівка

28 березня ми у 76 раз відзначаємо дату звільнення Доманівщини від нацистських окупантів. І хоча карантинні заходи, запроваджені по всій країні, за традицією не дають нам змоги зібратися біля братської могили воїнів-визволителів, пам’ять про подвиг залишається у наших серцях, передається молодому поколінню через спогади рідних, читання літератури, перегляди кінофільмів…

Нині школярі навчаються дистанційно, та дзвінок п’ятикласниці з Доманівки про допомогу у описі пам’ятного знаку селища та його історії  навів на думку про написання цієї статті. Гадаю, вона стане цікавою не тільки для школярів, які щорічно звертаються за матеріалами, а й для читачів нашої газети. А вона дійсно, цікава.

28 березня війська ІІІ Українського фронту після форсування Південного Бугу, внаслідок запеклих боїв у районі сіл Богданівка, Виноградний Сад, Прибужжя, весняним бездоріжжям просувалися на захід, звільняючи населені пункти Доманівського та Мостівського районів. Ціна визволення Доманівки та навколишніх сіл – 13 воїнів –визволителів, які були поховані в одиночних могилах посеред селища. Збереглася світлина травня 1944 року.

Пізніше, на цьому місці був встановлений пам’ятник – бронзовий солдат-визволитель, на якому були викарбувані імена 5- ти воїнів з 13-ти.

У 1975 році широко і урочисто відзначали 30 - річчя Великої Перемоги. Було вирішено провести реконструкцію пам’ятника. Автором нового меморіального комплексу став миколаївський скульптор Олег Здіховський. Виконаний у стилі – горельєф, вид скульптури, високий рельєф, у якому зображення виступає над площиною фону більш як на половину свого об'єму. У граніті (камені) постають п’ять металевих фігур: піхотинець, танкіст, жінка, пілот, артилерист. Велич і жертовність, урочистість і скорбота – саме такі почуття викликають, створені автором скульптури. Загальна висота стели— понад 5 метрів.

У підніжжя – чаша вічного вогню у вигляді золотої зірки.

Братська могила увінчана гранітними меморіальними плитами, на яких викарбувані імена 156 доманівців, які загинули у ІІ Світовій війні. Також занесені імена підпільників Доманівщини, які боролися з ворогом на окупованій території.

Під час екзгумації та перепоховання праху у 1975 році було встановлено ім’я ще одного воїна. Це була Галина Бєняєва, медсестра з Москви. Моя дитяча пам'ять закарбувала враження від слів екскурсовода та експонатів нашого музею – волосся та годинник Галини Бєняєвої, які були знайдені під час перепоховання…

Отже, імена визволителів встановлено було 6.  7 залишалися невідомими.

Хочеться зазначити, що у 60-70-их роках ХХ століття велася учнями під керівництвом вчителів велика пошукова робота щодо встановлення прізвищ загиблих. (про це не раз писала наша «Трибунка»)

Монумент урочисто відкрили 9 травня 1975 року. Це було щось неймовірно, згадують жителі Доманівки. В знак шани і поваги всі учасники мітингу, а їх було близько 2 тисяч, стали на коліна, схилили голови перед пам’яттю всіх загиблих.

До речі, були присутні на відкритті і батьки молодої білявки- медсестри Галини, що навічно лишилася у доманівській землі.

Пізніше на  монументі з’явилася дошка з іменами загиблих підпільників, які діяли на території району.

Під час одних із зустрічей визволителів краю (була така гарна традиція) у 90-их роках встановлено ще одне прізвище воїна – А. Добрінов. Але ім’я воїна-визволителя помилково викарбували на дошці, де занесені імена загиблих доманівців. Тож, з 13 воїнів, які загинули, звільняючи від ворога Доманівку, відомі лише сім: Шанько, Зиков І., Левін В., Пироженко, Тихий І., Бєняєва Г., Добрінов А.

Під час відзначення 60-річчя Великої Перемоги за 10 метрів перед фасадом стели встановлено пам’ятний знак 8 землякам – Героям Радянського Союзу.

Нині – це меморіальний комплекс, який має багатопланову композицію, кожна з частин якої проглядається поступово, водночас сприймається як єдине гармонійне ціле, що органічно пов'язаний з оточуючим парковим пейзажем.

Священне місце Доманівки стало одним із традиційних місць вшанування пам’яті про ІІ світову війну, про визволення рідного краю від ворога. Червоні маки, що квітнуть у травні на клумбах поряд, верба, яка схиляє віти, ніби пригортає і захищає стелу, рівненькі свічечки вічнозелених ялин нагадують нам про трагічну і водночас величну сторінку історії рідного селища.

З Днем визволення, Доманівко! Миру всім та здоров’я бажаю!

Наталія Фалько